м. Дніпро, Набережна Перемоги 58/235
тел. +380676325392
Email: gidrobud@ukr.net

Споруди для забору підземних вод

Споруди для забору підземних вод

ДОВІДНИК З ПРОЕКТУВАННЯ І БУРІННЯ СВЕРДЛОВИН НА ВОДУ (СРСР 1983р., резидент - Білецький А.С.)

Зміст довідника з проектування та буріння свердловин на воду

Глава 5. ЗМІСТ ПРОЕКТУ РОЗВІДКОВО-ДОБУТНОЇ СВЕРДЛОВИНИ

24. Споруди для забору підземних вод

Тип споруд для забору підземних вод залежить від глибини їхнього залягання, потужності водоносного пласта, його водорясності, умов залягання (характеру порід, наявності напору в пласті і т.д.).

Усі застосовувані у практиці водопостачання типи споруд прийому підземних вод діляться такі групи: 1) водозабірні свердловини; 2) копані шахтні та забивні фільтрові колодязі; 3) горизонтальні водозабори; 4) променеві водозабори; 5) каптаж джерел.

Водозабори підземних вод повинні забезпечувати надійний прийом необхідної кількості підземних вод та подачу їх під необхідним натиском споживачам.

Склад споруд та пристроїв водозабору підземних вод слід визначати під час проектування залежно від місцевих умов. Водозабір, як правило, повинен включати:

1) приймальні пристрої (свердловини, шахтні колодязі, променеві водозабори, горизонтальні водозбори, каптажі джерел); 2) насосні станції першого підйому; 3) трубопроводи.

У водоносних пластах, що залягають на глибинах понад 10 м, слід влаштовувати свердловини.

Водозабори із свердловин застосовують і в тих випадках, коли підземні води залягають на глибині менше 10 м від поверхні землі, а потужність водоносного пласта не менше 5-6 м. Але якщо водоносний пласт у цьому випадку представлений пухкими породами (пісками, галечниками), то замість свердловини споруджують шахтний колодязь (свердловину великого діаметру).

За умовами виконання будівельних робіт використання шахтних колодязів обмежується глибиною залягання водоносного пласта до 30-40 м від поверхні землі.

Променеві водозабори слід застосовувати для забору підземних вод в алювіальних відкладеннях під руслами річок, а також при експлуатації малопотужних водоносних пластів, що залягають нижче 8 м від поверхні землі.

Каптаж слід використовувати при концентрованому виході підземних вод на поверхню (ключі, джерела).

Тип водозабірних споруд слід обирати з урахуванням геологічних, гідрогеологічних та інших природних особливостей району на основі техніко-економічного розрахунку.

При розміщенні водозабірних споруд підземних вод слід віддавати перевагу ділянкам:

а) розташованим поблизу місця споживання води; б) які мають найбільшу водорясність і допускають забір потрібної кількості та належної якості води; в) забезпечує найбільш високе положення динамічного рівня в процесі експлуатації; г) забезпечує можливість розширення водозабору на перспективу.

Водозабори слід розташовувати на стійких (не зсувних) та незатоплюваних ділянках, а за відсутності таких - передбачати заходи щодо захисту водозаборів (обвалування, підсипку та ін.). Ділянки для розташування водозаборів повинні бути обрані таким чином, щоб унеможливлювалася забруднення експлуатованих водоносних горизонтів побутовими та промисловими стічними водами, газонасиченими водами та водами з підвищеною мінералізацією, що містять залізо та марганець, з інших водоносних горизонтів. Свердловина має бути захищена від попадання води, що служить для охолодження підшипників, компресорів та сальників.

З метою захисту підземних вод, що використовуються, від забруднення стічними водами тваринницьких ферм та інших об'єктів повинна бути організована санітарна зона ділянок розташування водозаборів. Зона санітарної охорони для підземних джерел складається з двох поясів, у кожному поясі має бути встановлений особливий режимv.

Перший пояс – зона суворого режиму – повинен включати: а) джерело у місці забору води; б) водопровідні споруди: насосні станції, запасні та напірні резервуари, тощо.

Кордони першого поясу зони санітарної охорони повинні встановлюватись залежно від ступеня захищеності горизонтів з поверхні від забруднення та гідрогеологічних умов на певній відстані (м) від водозабору:

для надійно захищених горизонтів	30
для незахищених, недостатньо захищених горизонтів	50

Для одиночних підземних водозаборів, розташованих на території об'єкта, що виключає можливість забруднення ґрунту, відстань від них до огородження допускається зменшувати відповідно до 15 та 25 м.

Другий пояс зони санітарної охорони – зона обмеження – повинен включати:

а) джерело, що живить цей водопровід;

б) басейн живлення вододжерела та його припливу з межами по вододілах, інші джерела та ґрунтові води, які можуть надати несприятливий вплив на якісний чи кількісний склад води у вододжерелі;

в) навколишню територію з населеними пунктами, фермами, будинками, спорудами та пристроями, що надають на джерело певний вплив.

На території другого поясу забороняється:

розташовувати тваринницькі ферми ближче ніж на 300 м від меж першого поясу;

розташовувати стійбища та випас худоби ближче ніж на 100 м від межі першого поясу.

Кордони другого пояса визначають розрахунком.

Наземні насосні станції першого підйому, що застосовуються на практиці будівництва над свердловинами з насосами ЕЦВ, розроблені за планом типового проектування Держбуду СРСР. Усі технічні умови узгоджені з Головним санітарно-епідеміологічним управлінням МОЗ СРСР та затверджено Промбудпроектом Держбуду СРСР.

Проект насосної станції першого підйому призначений для будівництва на об'єктах водопостачання у всіх галузях народного господарства з температурою води у вододжерелі не вище 25 °С на всій території СРСР з розрахунковою зимовою температурою -20, -30 і -40 °С.

Таку типову станцію можна застосовувати:

1) при водозаборі із скельних, напівскельних, галькових та інших крупнозернистих порід, що забезпечують нормальну експлуатацію без чищення відстійної частини свердловини;

2) у районах із суворим кліматом;

3) за відсутності станцій керування, придатних для умов роботи у шафі на відкритому повітрі;

4) при високому рівні ґрунтових вод і рясному їх притоку, де за місцевими умовами не застосовні заземлені камери насосних станцій.

Типова насосна станція над одиночною свердловиною складається з наземної будівлі (павільйону) розміром у плані 3x3 м, в якій розміщується оголовок свердловини, водопровідне обладнання, прилади контролю та вимірювання, а також пристрої для відбору проб води з будь-якої глибини.

Управління насосами - автоматичне та місцеве. Станція управління агрегатами та апаратура автоматики знаходяться у шафах усередині будівлі насосної станції.

Основні завдання при проектуванні водозаборів:

1) вибір типу, схеми та конструкції водозабору, насосного обладнання зв'язувальних комунікацій;

2) розрахунок продуктивності водозабору та зниження динамічного рівня як у самому водозаборі, так і в зоні його впливу протягом наміченого терміну експлуатації;

3) прогноз якості підземних вод та складання проекту зон санітарної охорони, а у разі потреби також і спеціальних заходів щодо захисту підземних вод від забруднення побутовими, виробничими та іншими стічними водами;

4) оцінка можливого впливу проектованого водозабору на існуючі водозабори, довкілля, флору та фауну;

5) складання кошторису, техніко-економічна оцінка різних варіантів водозабору.

Проектування водозабірних споруд під час використання як джерело водопостачання підземних вод має супроводжуватися техніко-економічними розрахунками та обґрунтуванням наміченого до будівництва водозабору. Зіставлення варіантів слід вважати одним із найважливіших елементів проектування.

Необхідно розглядати кілька ділянок одного водоносного горизонту або різних горизонтів через можливість різних гідрогеологічних параметрів. Наприклад, ділянка з кращими параметрами і більш рясний може виявитися більш віддаленим від споживача.

Визначальним чинником може бути наявність джерел забруднення підземних вод у тому чи іншому ділянці, тобто. необхідність проведення у зв'язку з цим спеціальних заходів щодо захисту підземних вод та водозаборів від забруднень або заходів щодо очищення вод.